Раптова смерть - прийнято вважати випадки смерті впродовж 1 години після виникнення перших несприятливих симптомів за невідомої причини в осіб, що знаходяться в стабільному стані.

Причиною раптової смерті в більшості випадків є раптова зупинка серця внаслідок фібриляції шлуночків і рідше – асистолії. Фібриляція шлуночків характеризується невпорядкованими скороченнями надвисокої частоти (до 300 і більше за 1хв) окремих гілок м’язових волокон. 

Первинні ознаки чітко визначаються в перші 10-15с з моменту виникнення клінічної смерті. До них відносяться:

1. Відсутність свідомості;
2. Відсутність пульсу на магістральних артеріях;
3. Клонічні та тонічні судоми (непостійна ознака).

Вторинні ознаки зупинки кровообігу з'являються в наступні 20-60с і включають:

1. Розширення зіниць та відсутність реакції на світло;
2. Зупинка дихання чи дихання агонального типу;
3. Поява землисто-сірого забарвлення шкіри обличчя та шиї.

Успішне виведення хворого зі стану клінічної смерті можливе тільки тоді, коли заходи по оживленню без затримки здійснює людина, на очах в якої у потерпілого чи хворого зупиняється кровообіг або дихання.

Реанімацію при раптовій зупинці дихання та кровообігу здійснюють строго за схемою АВС:

А. Забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів завжди повинно бути початковим етапом. Під час втрати свідомості в людини, яка перебуває в термінальному стані, розслабляються м'язи шиї та дна ротової порожнини, що призводить до западання кореня язика та надгортанника і таким чином – до закупорки дихальних шляхів.

Першим кроком вважається запрокинення голови шляхом розгинання шиї назад при опорі однієї з рук реаніматора на чоло реанімуючого.

А. НЕВІРНА УКЛАДКА ГОЛОВИ ПОТЕРПІЛОГО (перегин повітроносних шляхів).

В. Штучне дихання

Методом першого вибору є штучне дихання “з рота в ніс”, оскільки традиційно пропонуюче дихання “з рота в рот” технічно більш складне, менш естетичне (вуса та борода, слина).
Темп штучного дихання – приблизно 12-13 циклів за хвилину.

С. Методом вибору для підтримки циркуляції крові при зупинці кровообігу є закритий масаж серця, який здійснюють 1-2 прекардіальними поштовхами або ударами тильної сторони стиснутого кулака по нижній третині груднини. Ці заходи можна поєднувати з підніманням ніг пацієнта у вертикальне положення на 10-15 с. Це збільшує венозне повернення до серця на 800-1000 мл.

Техніка закритого масажу серця включає наступні дії реаніматора (послідовно):

1. Зняти реанімуючого пацієнта з ліжка, якщо там його оглядали, або повернути на спину, якщо він лежить на підлозі чи землі.
   
2. Розщепити одяг пацієнта, оголивши його передню поверхню.
   
3. Реаніматор стає навколішки збоку від пацієнта і пальпаторно оцінює довжину його груднини, від яремної вирізки до мечоподібного відростка.
   
4. Проксимальну частину долоні тієї своєї руки, яка ближче до голови реанімуючого, після максимального розгинання в променевозап'ястковому суглобі, він кладе на нижню половину груднини реанімуючого впоперек неї. Долоню другої руки реаніматор накладає на тил першої таким чином, щоб китиці утворили “метелика”. Пальці обох китиць повинні бути припіднятими, щоб не торкатися ними грудної клітки під час масажу.
   
5. Руки реаніматора повинні бути випрямленими в ліктьових суглобах і максимально прямовисні по відношенню до передньої поверхні грудної клітки реанімуючого. Тільки при такому положенні рук можна здійснити строго вертикальний поштовх, який забезпечить підвищення внутрішньогрудного тиску і стиснення камер серця з викидом крові в кровоносну систему.
   
6. Реаніматор швидко нахиляється вперед і переносить тяжкість свого тіла на руки, що призводить до зміщення груднини реанімуючого вниз, до хребта, приблизно на 4-5 см у дорослого. Таким чином, закритий масаж серця, хоча і називають інколи ручним, здійснюють переважно за рахунок переміщення маси тіла реаніматора, а не сили його рук.
   
7. Після короткого натиснення на груднину пацієнта реаніматор розвантажує її таким чином, щоб вигнання крові замінилось наповненням камер серця. У цей час слід тільки торкатися руками грудної клітки реанімуючого, але неправильно віднімати руки від грудей, оскільки це призведе до втрати оптимальної точки прикладання сили компресії.

Руки приходиться віднімати тільки у випадку проведення штучного дихання, одночасно із закритим масажем серця.

Частота компресії при закритому масажі серця складає 70-80 за хвилину.

Якщо реанімацію здійснює одна людина, після кожних двох експіраторних вдувань вона виконує 10-12 компресій грудної клітки. У випадках, коли в реанімації за схемою АВС бере участь двоє людей, оптимальне співвідношення вдувань та компресій грудної клітки – 1:5.

ТЕХНІКА ЗАКРИТОГО МАСАЖУ СЕРЦЯ

ПРОВЕДЕННЯ ШВЛ І ЗОВНІШНЬОГО МАСАЖУ СЕРЦЯ

А - одним реаніматором                Б - двома реаніматорами

ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕАНІМАЦІЇ

При достатньо адекватних штучному диханні, закритому масажі серця в найближчі хвилини з'являються наступні ознаки ефективності реанімації, що зберігаються і при подальшому проведенні реанімаційних заходів:

• На сонній, стегновій, а ще краще на променевій артерії під час масажу серця один із учасників реанімації відчуває чіткі ритмічні поштовхи, які збігаються з ритмом масажу.
• 
  
• Шкіра носо-губного трикутника пацієнта рожевіє, зникає її блідо-сірий або ціанотичний колір.
• 
  
• Зіниці дещо звужуються, інколи проходячи при цьому етапи анізокорії та деформації.
• 
  
• Швидке відновленнясамостійного дихання, на фоні масажу серця.

Якщо впродовж 1-3 хвилин ознаки ефективності реанімації не визначаються, необхідно зробити наступне:

• Перевірити чи немає елементарних помилок у техніці масажу (м'яка опора грудної клітки, неправильно вибрана точка прикладання зовнішньої сили до грудної клітки, не прямовисне положення рук реаніматора) або в техніці штучного дихання.
• 
  
• Змінити наповнення правих камер серця, для чого необхідно підняти ноги пацієнта на 50-70 см вище рівня серця, підклавши стілець або лавку.
• 
  
• Здійснити ще 1-2 прекардіальних удари-поштовхи і продовжувати реанімацію за схемою АВС.

За наявності в розпорядженні лікаря першого контакту (сімейного лікаря) на місці пригоди відповідного оснащення та досвідчених учасників реанімації переходять до наступного етапу реанімаційної допомоги

• На фоні реанімації, що продовжується, у доступну периферичну вену підключити інфузійну систему із сольовим розчином і розпочати проведення наступного етапу.
• 
  
• Підключити ЕКГ-монітор (якщо він доступний), проконтролювати електричну активність міокарда і визначити при цьому характер порушень електричної активності серця.
• 
  
• Якщо ЕКГ-монітора немає, внутрішньосерцево або внутрішньовенно (в/в) вводять 1мг (1 мл 0,1%-ного розчину) адреналіну або 1 мг ізадрину. Адреналін можна вводити і в трахею шляхом проколу перстнещитоподібної перетинки трахеї (безпосередньо нижче щитоподібного хряща по середній лінії).